“Якось, сидячи в зручному і затишному кріслі поруч вікна, бабуся просто в’язала…пізнім осіннім вечором… час від часу поглядаючи на мерехтливе відображення крапельок дощу на дворі. Аж ось, з легкістю метелика, до неї підбігла онучка. Дівчинка була схвильованою і допитливо вигукнула, ледь втримуючи повітря в грудях:
– Бабусю, а це правда, що у кожної людини є свій Ангел?
– Так, звісно, рідненька, – з спокоєм і впевненістю у голосі сказала бабуся.
– І він нас від чогось береже? А у тих діток, що на візочках Ангел просто раз відволікся?
– Ні, дитинко, – сказала бабуся, посадивши її на коліна.
У тих діток надзвичайно глибока душа, що вони прийшли у цей світ для того, щоб допомогти іншим ставати кращими. І поруч з ними аж два Ангели. Перший – піклується, щоб їхнє маленьке сердечко не боялося, а другий – тримає в руках велику книгу для записів.
– А навіщо вона Ангелу?
– Так він охороняє нас від різних незгод та просить за нас у самого Бога. Другий Ангел записує проявлену до цих діток турботу і добрість від оточуючих, а ще він записує байдужість, ось, наприклад, коли хтось проходить повз дитинку, якій потрібна була допомога чи увага. Ось так, малеча, тобі зрозуміліше?
– Аааа…, – майже приспівуючи, сказала онука. І пішла малювати двох Ангелів.
Підготувала вчителька української мови і літератури Наталя Лошнів
