Насправді корисно коли дорослі задають собі такі питання: “Коли моя дитина мені усміхалася? Чи дозволяю я дитині мене чогось навчити? Яка її улюблена страва? А як моя дитина знає, що я її люблю, що вона для мене важлива?”.
Варто пам`ятати, що у підлітковому віці, на рівні фізіології відбуваються величезні зміни, які залишають відчуття перевантаження і стан “це неможливо контролювати”. Гормональні перебудови, зміна зросту, перепади настрою, зміна режиму сну. Відповідальність за будь-які невдачі дитина переносить на тілесність. І, знаєте, підлітковий вік – саме час для онлайн-курсів зі стилю, макіяжу, освоєння сценічної ходи та ін. І, звісно, спорту.
🧠Процеси, що відбуваються в мозку: префронтальна кора (що відповідає за раціональну поведінку, контроль, критичність, аналіз, оцінювання ризиків) і лімбічна система (що відповідає за переживання, формування емоцій) у підлітковому віці абсолютно не дружать.
Через гіперактивність лімбічної системи й неможливість гальмування (через незрілість префронтальної кори й недостатність зв’язків) дитина моментально спалахує в разі будь-якої (уявної) небезпеки. Саме лімбічна система жадає ризику. А префронтальній корі не вистачає сили її зупинити.
🌪 Це час “пустелі”. У якій страшно, у якій дуже багато амбівалентних почуттів і станів, їх дуже складно витримати. Крім агресії, ейфорії, тривоги, підлітковому віку властивий стан “емоційної обнулення”. Нудьги. Порожнечі.
У здоровому стані ця нудьга змушує нас шукати діяльність, у якій ми би відчували реалізацію. Але в підлітків часто за нею йде прояв незадоволеності, злості, болючої туги. Цього стану болісної туги діти намагаються уникнути, вибираючи іноді дивні дії.
🎈 Це час суб’єктивного переживання тотальної самотності, крихкості внутрішніх опор і невпевненості в зовнішніх. Дитина, яка дорослішає, не може спертися на внутрішню територію (і все, що її стосується, включно з батьками) – саме там відбуваються глобальні зміни. Вона шукає опори, схвалення, визнання “зовнішньої”.
🗣 Саме тому їм так важливо крикнути у світ: “А Я!!.” “Хто я?”, “Що я можу?”, “На що можу вплинути?”, “Як далеко поширюється моя влада?”, “Що я можу витримати?”
Вийшовши з підліткового віку в здоровому стані вони прийдуть до СИЛИ Індивідуальності.
Як батьки можуть в усьому цьому допомогти❓
▪️ підліткам важлива близькість. Безпечне коло спілкування – настільні ігри, наукові гуртки, рукоділля, будь-які майстер-класи, хобі, творчість, навчальні проєкти, курси програмування, шашки-шахмати, фото-майстерні, створення мультфільмів. Це прирівнюється до психотерапії;
▪️ важливо дати можливість підлітку “скинути збудження” (раптом – вони захочуть займатися спортом, можуть допомогти батут, “лазерні бої”);
▪️ багатьом складно дочекатися результатів (на це просто може не вистачати “потужності”, і це особливість цього покоління). Їм важливі “швидкі проєкти”: кулінарія, табори, “тренінги вихідного дня”;
▪️ якщо вам вдасться залучити їх до музики – хоч барабани, укулеле – це вплив на “внутрішню ритмізацію”, такий собі“кондиціонер” для їхньої розпеченої лімбічної системи;
▪️ відчуття важливості необхідне в цьому віці, важливості свого внеску в спільноту: волонтерство, соціальні проекти;
▪️ привчання до рефлексії – написання есе, літературні гуртки, читання, медитації, візуалізації: усе це – гальмівна система під час збудження. Ці практики допомагають “вижити в пустелі”;
▪️ в арттерапії, в роботі з підлітками, використовується тема лабіринту: проходження лабіринтів-квестів, малювання лабіринтів.
🤎 Таким чином діти привчаються до відчуття, що вихід є. Логічний. Безпечний. У життя.
💛 Їм так важливо відчувати від нас: “Я з тобою! Я зможу в себе вмістити те, що ти зараз переживаєш. Ти можеш, спираючись на мою силу, рости. І поруч зі мною ти можеш розслабитися й на мене покластися”.
🤍 Нехай наша любов буде для дітей очевидною. А нам вистачить сил, мудрості дати їм опору в їхньому дорослішанні. Хай нам буде за них спокійно.
📝Підготувала практичний психолог Ірина Конарська
