Образотворче мистецтво – запорука розвитку дітей

Образотворча діяльність надає можливість доступними засобами висловити емоційний стан дитини, її ставлення до навколишнього світу, вміння самостійно створювати прекрасне, бачити його у творах мистецтва.

Здавна видатні педагоги великого значення надавали дитячому малюванню і розглядали навчання малюванню як підготовку очей та руки до письма. Варто зазначити, що це і перша сходинка загальної системи навчання образотворчості, яка притаманна практично усім предметам шкільної програми.

У цьому контексті актуальним є висловлювання В. О. Сухомлинського про те, що «витоки здібностей і обдарування дітей – на кінчиках їхніх пальців». Тобто чим більша майстерність у руці, тим розумніша дитина.

Творче мислення потрібно розвивати, і Дж. П. Гілфорд виділяє 5 причин такої необхідності:

1) творчість – невід’ємна частина психічного здоров’я;

2) це один із способів самореалізації (при певних нозологіях у дітей – доведення дій до автоматизму, певного алгоритму);

3) творчість допомагає досягти кращих результатів у навчальному процесі;

4) це необхідна умова успіху дітей навіть у найпростіших завданнях (розв’язання ігрових, навчальних, практичних завдань, конструювання механізмів або наукове відкриття вимагають від людини схожих зусиль. Дитяча вигадка відрізняється від зрілої творчості тим, що перша є творчістю лише у психологічному відношенні (дитина створює нове для себе), а друга – і в психологічному, і в соціальному (створює нове для себе, що є новим для всіх);

5) творчість відіграє важливу роль у соціально-економічному розвитку.

Дитина залучається до творчого світу знань через задоволення, гру, особистий досвід у процесі творчих завдань, підключаючи всі сенсорні канали сприйняття.

Тому природною послідовністю засвоєння інформації є така своєрідна формула: сприймай усіма органами чуття – асоціюй – твори.

Отже, малюнок для дитини – це форма й засіб комунікації з іншими (для дітей з інклюзією це альтернатива спілкування та самосприйняття); самовираження і самоствердження; картина світу. Для батьків – це певний шлях до порозуміння з дитиною та гармонізації родинних стосунків. Для фахівців шкільної та інклюзивної освіти (педагогів , психологів, психотерапевтів) – це своєрідна матриця внутрішнього світу дитини для бачення розвитку усіх сфер особистості дитини, її соціалізаціі.

У процесі образотворчої діяльності задовільняється освітня сфера дітей (уточнюються уявлення про властивості та якості предметів; розвивається наочно-образне мислення завдяки застосуванню зору, дотику, рухів), сфера естетичного розвитку (формується емоційно-естетичне відношення до реальності; образотворча діяльність показує світ реально існуючої краси, формує смак, переконання, впливає на поведінкову сферу), сфера фізичного розвитку (при виконанні малюнка, ліпленні, конструюванні, виконанні аплікації робота з різними засобами потребує докладання фізичних сил, трудових зусиль та навичок; розвиваються вольові якості: увага та її контроль, витримка, наполегливість).

Доведено, що в процесі творчості формується зорова пам’ять, чутливість, спостережливість, уява, фантазія та самооцінка. Розвивається дрібна моторика кисті, пальців рук; правильна навчальна постава, бо образотворча діяльність пов’язана зі статичним положенням. Виховується охайність, дотримання порядку на робочому місці, витривалість, доведення справи до кінця.

Отже, можна з упевненістю стверджувати, що образотворче мистецтво виконує експресивну (емоційно-вольову), освітню, комунікативну, соціальну та терапевтично-діагностичну функції.

Але варто пам’ятати, що тільки через потреби дитини і пробудження мотивації ми зможемо говорити не просто про емоційність і спостереження красивого, а про формування смаку та естетичного переконання; не просто про залучення органів чуття, а про розвиток наочно-образного мислення та інтелектуального розвитку; не просто про соціалізацію дитини, а про гармонізацію її стосунків із соціумом. І, як результат, усе вище зазначене слугуватиме збереженню здоров’я та розвитку особистісних сфер дитини.